зацьку республіку й досягає вкінці найлучшої природної границі — моря.
Межові лінії, що були потягнені крізь територію України наслідком поділів Польщі, заслугують як перші на назву „наукових границь“. Однак усі вони носили виразні признаки тимчасовости и неготовости, були на загал лихі й трудні до оборони. Границя між Росією та Австрією на українській території не мала ніде характеру доброї природної границі. Одинокі тяжче проходимі ділянки її були: короткий кусень Дністрового яру між Онутом та Окопами і ряд багнистих ставів на верхівях Збруча, впрочім малої, легко проходимої річки. Крім цього були границі австрійської України й загалом цілком довільно викроєні, без зглядів на природні й етноґрафічні відносини.
Цілком те саме можна сказати також про внутрішні границі обох держав, які панували на Україні до війни й революції. Австрійський „коронний край“ Галичина мав, на примір, так сконструовані границі, що найважніща з морфолоґічних меж Европи — межа між тектонічно заколоченими просторами Західної Европи та плосковерствованими плитами й низами Східної Европи — проходила саме впоперек Галичини. Східна, українська Галичина належала морфолоґічно, гидроґрафічно, клі-
