Сторінка:Степан Рудницький. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. 1923.pdf/83

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Ми обговорили в загальних обрисах усі природні елєменти України в їхнім політично-ґеоґрафічнім значінні. Міркування про політичні спосібности й прикмети населення України охоче полишаю історикам і політикам. Одно ще тільки! Мушу остерегти перед одним загальником, якого часто надуживають не тільки чужинці, але, на жаль, деколи й Українці. Цей загальник звучить просто: Українці як народ не мають ніякої здібности до політично-державного життя.

Для безстороннього політичного ґеоґрафа цей загальник остає просто незрозумілим. Бо навіть народи, що ледви вийшли зі стадії природних, можуть виступати як державні творчі народи. Чомуж це має бути відмовлене як раз українському народові, який культурно стоїть ніяк не нище, як инші східно-европейські народи? До того треба завважити, що український народ, не вважаючи на дуже непригідні політично-ґеоґрафічні умови, уже три рази, й за кожним разом сам із себе, витворив питому державність. Не зважаючи на дворазовий занепад своєї політичної самостійности, український народ не тільки що вдержався як самостійний народ (один з найбільших у Европі), але й двічі побільшив свою первісну територію в найновіщих часах. Такому життєспосібному на-