родові не можна так без обиняків відмовляти державнотворчих здібностей. Саме тепер він бореться від трьох років проти цілого ворожого світу за свою національну державу.
Українська політична думка опірається в противенстві до инших політичних думок инших великих народів Европи виключно тільки на суцільну етноґрафічну українську територію. На цім великім просторі хоче український народ добути свою державну самостійність. Це хотіння проявляється тепер, не вважаючи на просто неможливі условини у минулому й теперішньому, незвичайно сильно.
Таксамо ніякий безсторонній дослідник не зможе твердити, що українські самостійницькі змагання не мають історії. По втраті автономії в XVIII. столітті вони, що правда, на пару десятьліттів підупали, та відродилися знову в XIX-ому віці із щораз більшаючою натугою, яка дійшла до вершин в другому десятьлітті XX. віку. Які шляхи вибрав український народ, щоб перевести свою волю до самостійности в життя, знаємо з найостанніщої минувшини.
