її область обіймала, як звісно, більші чи менші частини суцільних національних територій Поляків, Литовців, Французів, Данців. Друга середньо-европейська велика держава, Австро-Угорщина, була знов найкращим у світі зразком мозайкової держави — зліпленої з кусничків цілостей ріжнородних національних територій. Із цього стає ясним, чому не тільки політики, соціологи, публіцисти, але навіть і визначні вчені Середньої Европи все й усюди ставляли державну ідею вище національної ідеї. Державний патріотизм і лояльність свідомо чи несвідомо затемнювали їх погляд на справу. Так звана „середньо-европейська ідея“ (Ліст, Навман і т. п.), поширена в безчисленних варіянтах, була побудована головно на запереченні національного принціпу й опановувала уми Німців і Австрійців на довго перед появою Навманової книжки про Середню Европу. Поміж т. н. осередніми державами була тільки Болгарія національною державою, всі три инші держави: Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина були, як по свойому станови перед (1914), як і по своїх експанзійних стремліннях усім радше, як національними державами. Німецький соціолоґ і публіцист Поттгофф хотів навіть бачити в останній світовій війні кінець національної ідеї, як творчої сили держав!
