Національна держава є зарівно у народів природи, як і в культурних народів синтезою кожної епохи розвитку. Інтернаціональні (sit venia verbo!) мозайкові держави були в кожній розвитковій фазі людського роду, вони істнують тепер і може все істнуватимуть, вони можуть бути великі, вони можуть виглядати могутні й цвітучі, вони можуть навіть вирости на всесвітні могутности (держави Асирійців, Персів, Македонців, Римлян, Арабів, Монґолів і т. и.), але всі вони є завсіди продуктами забору й насилля одних народів над другими. Коли підбиті й запроторені в одно політичне тіло народи є ще слабі, або вже починають вироджуватися, тоді має така мозайкова держава вигляди на істнування, ба й могутність. Та завсіди мусить бути в такій державі один пануючий народ. Від більших чи менших успіхів цього народу в асиміляційній, винародовлюючій його роботі супроти поневолених народів залежить тривність і сила дотичної мозайкової держави.
Приміри й докази для саме поставлених тез находимо не тільки в історії старинности й середньовіччя. Новіща й найновіща історія подають їх тільки само, коли не більше. Новіща історія саме вчить непереможними дійсностями, що
