надав король Казимір Великий польській політиці новий напрямок. Польща замінила західний фронт східним і розпочала на Сході великочертну експанзійну політику.
Політично-ґеоґрафічне положення Польщі було в XIV–XVI. столітті дуже вигідне. На Заході вона межувала з політично слабою Німеччиною, з малою, гуситськими війнами невдовзі дуже підкопаною Чехією, на Півдні з Угорщиною, що була внутрі розїхана й на вні зайнята всеціло турецькими війнами. На Сході дотикали межі Польщі до останків української державности, недонищеної Татарами й до розвиваючоїся та загроженої німецькими Хрестоносцями й Москвою Литви. Через унію з Литвою добула Польща майже необмежену можність експанзії на Сході й використала її вповні. Та, як вже вище зазначено, Польща не вміла цих широких земель, що їх дістала сливе не добуваючи шаблі з піхви, приєднати до себе орґанічно. Литовці, Білорусини, Українці були номінально сфедеровані унією, добровільно побратані, рівноправні народи… В дійсностіж були це поневолені народи, проти котрих національно-культурного розвитку (про суспільно-політичний вже й не згадувати!) Польща повела кампанію з таким успіхом, що по двох століттях, при поділах
