Польщі, усі ті народи були нічим иншим, як тільки етноґрафічними масами. І мимо того вони на диво принесли Польщі таки загибіль!
Діспропорція між скількістю пануючого народу та підчинених була в давній литовсько-польській державі дуже ярка. Поляки творили ледви четвертину населення, по відірванні України (1648) були процентові числа національностей в Польщі (перед першим поділом) ось які: Поляків 33%, Українців і Білорусинів поверх 37%, Жидів 10%, Литовців поверх 9%, Німців поверх 8%, Москалів 1%[1].
При так ріжнобарвному складі мусіла давня, історична Польща скорше чи пізніше поділити долю всіх мозайкових держав. Панування над Литвою, Білою Русею, Україною вимагало сильної національної експанзії Поляків у цих просторих країнах і видатної полонізації їхніх автохтонних народів. І перше й друге завдання було неможливе до сповнення задля чисельної слабости пануючого народу. Соціяльно-політична будова польської держави була неприхильна повному прийняттю західної культури. Польська культура, котру польські публіцисти, навіть учені, так виносять
- ↑ По обчисленням Плятера. Réclus. Nouvelle géographie universelle. Т. V., стор. 297.