На часи цеї підпольної діяльности паде й ідейна метаморфоза Петлюри: обовязок супроти матері-Росії замінив він обовязком супроти неньки-України та виринув, як представник безоглядного українського сепаратизму й невгамованої ненависти до Росії. Я не беруся розшукувати психолоґічних мотивів цієї переміни, можу тілько вказати факт, що ця еволюція сходиться докладно зі становищем Франції до большевицької Росії (запамятайте собі: до большевицької тілько!).
Лєґенда й інтриґа працювали, як знаємо, енерґійно. Політичні обставини склалися для неї корисно. Я думаю, що колиб кінець світовій війні був пів року пізніше, вся ця аґітація булаб скоро виявила своє правдиве обличчя й моральну стійність; брехня, як звісно, має короткі ноги. Та сталося инакше, на нещастя України та на вічну памятку по героях лєґенди. Петлюра й тов. висадили у воздух молоду, по століттях щотілько воскреслу українську державність та кинули рідний край в божевільну, деструктивну анархію, якій покласти сякий-такий кінець прийшлося — о сороме! — московським большевикам. Обіцяні блага й ласки, знаємо в що перемінилися, та
