Сторінка:Степан Томашівський. Під колесами історії (1922).djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 29 —

гально і мрачно. Та воно й не могло бути инакше. Щож уявляв із себе Петлюра з осени 1919. р.? З утікача-комірника став політичним наймитом. Про моральний і національно-політичний бік цеї служби нема що й казати; з дипломатичного і міжнародно-правного становища беручи, були всі варшавські акти найдурніші у світі. Та Петлюра не бачив і не розумів цього; він навіть не відчував усеї смішности свойого становища — смішности, яка убиває…

Коли сьогодні Польща приневолена — за ціну великих здобутків у Ризі — виповісти найми Петлюрі, то — віримо дуже — робить це із щирим жалем. Не ізза вдячности для „союзника“, а тому, що з остаточним упадком „головного отамана“ Польща тратить політичне і моральне placet на володіння західно-українськими землями, — одиноке, яке досі встигла здобути у небольшевиків. У хвилі упадку совєтського режіму на сході це може мати не аби-яке політичне значіння. Значить — Петлюра справді дорогий Польщі.

***

Та обернім лице від воєнних і дипломатичних подвигів Петлюри до його діяльности по внутрішнім державнім будівниц-