селянська; що там правлять нацією самі ідеолоґи промислу й торгівлі, а тут заступники потреб і змагань хліборобської класи.
В дійсности воно зовсім не так. З одного боку, на Заході, ці елєменти, які тісно звязані з провінцією, селом, хліборобством і т. п. — загалом консервативні елєменти, дуже сильні і мають чималий вплив на політичне, культурне й ідейне життя нації; із другого боку, на Сході, мають рішучу перевагу, часто виключну власть, ідеї, симпатії і змагання витворені в обставинах міського життя. Візьміть і порівняйте склад любого анґлійського або французького парламенту із сильним, квантитативно і квалітативно, заступипцтвом землі, та одну з колишніх російських дум, де селянські депутати блукали як стадо овець без доброго ідейного проводу, тому що всі „голови“ захоплені були ріжними ліберальними, демократичними і соціялістичними проґрамами; порівняйте анґлійську літературу з її ідеалізуванням провінції, та російську (в останніх часах й українську) з її ідеалізуванням міського босяка і злочинця, — а стане вам дивно. А буде вам ще дивніше, коли ви побачите, скілько в Анґлії, з її кипучим міським життям, практичного соціялізму (прим. ⅔ лондонської людности не має самостійних по-
