політична система, сконструована в парижських і инших кабінетах, занадто абсурдна, щоб могла перетревати стілько часу — спільно схне чорнило безчисленних підписів на мирових трактатах-диктатах. Картоґрафічні інститути не знали довший час, чи стоїть випускати у світ мапи з новими політичними границями по ріжним пунктам земного шару, чи може краще підождати.
Тимчасом минув рік, минув другий і третій. І сьогодні всі, оптимісти й песимісти, переможці і побиті, народи з міцною і слабою валютою, співають в один голос: Vae, vae, vae victis! Сьогодні видко ясно, що все те, що приготовано в Парижі і Лондоні з 1914. р. (в тому числі і розбір Росії й України 1917. р.) і що дякуючи перемозі проведено в життя 1918—1921, — не химери, а тверда, немилосерда дійсність. Що вкінці вийде з усіх фінансових, господарських, індемнізаційних і репераційних постанов ріжних мирових трактатів, ухвал, ультиматів і т. ин. — святий знає; як і те, куди скотиться старий і гордий культурний віз Европи? Одно сьогодні прибрало тривкішу форму (очевидно у відноснім історичнім розумінню), а це нова політична карта Европи.
Після трьохлітнього досвіду, треба признати цю дійсність, хоч і як воно нам
