Сторінка:Степан Томашівський. Під колесами історії (1922).djvu/53

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 51 —

гадувалися вже з давна, що Европі не вічно панувати над світом; одначе й вони не уявляли собі цього кінця вже на початку XX. віку; европейським політикам натомість ще й учора не снилося, щоби сьогодні вони мусіли антишамбрувати у заокеанських парвеніїв…

Як прийшло до цього? Перший знак був 1906. р., коли російсько-японська мирова конференція найшла собі місце в американськім Портсмавсі під опікою Русвельта, та тоді це здавалося припадком, щоб місце було як найбільш невтральне. Опісля прийшов сумної слави рік 1914. Обі воюючі партії почали забігати симпатії, ласки і підмоги в Америці; та з самого початку не було сумніву, по чиїм боці її симпатії, а для самих Американців не було сумніву, що вони візьмуть активну участь у війні. Це хибна думка, що сам Вільсон був причиною американсько-антантської спілки; в дійсности, хто не був би тоді президентом Унії, був би став до боротьби проти … Европи, в інтересі світового становища … Америки. Тому-то не було там жадного хитання, по чиїм боці має стати зоряний прапор.

Коли в марті 1918. р. Лойд Джордж, Клемансо й Орландо посилали звісну депешу Вільсонові, що без присилок кожного тижня по 50 тис. американського