З приводу якоїсь полєміки межи двома українськими публіцистами на еміґрації, один із краєвих часописів, осудивши джерело й метод цеї суперечки, написав недавно м. ин. таке на адресу української еміґрації: „Кождий, хтоб він не був, що в теперішній тяжкій і переломовій хвилі намагається підкопати авторітет уряду, є в очах громадянства ординарним злочинцем. Хто має які особисті порахунки з урядом, чи особами, що в нім засідають, мусить відложити їх на пізніше. Це думка загалу краю.“ Основна ідея цього заклику, останні чотири слова його виписки й обставина, що він появився в однім із поважніших орґанів громадської думки, заслугують хиба цього, щоби спинитися дещо над висловленою тут тезою з обсягу практичного політичного життя. Беремо з нього тілько те, що принципіяльне, і не доторкаємо нічогісінько подій і людей, які дали привід до поставлення цього правила.
Хто прочитав уважно вище наведений цитат, мусів зрозуміти, що в ньому висказана дуже серіозна думка, одна з основних
