кажуть, зовсім із толку українського дипломата, який дуже енерґійно домагався здійснення прав української нації, звичайним собі запитом, чому він (себ-то український дипломат) називає українське племя „нацією“? Я не бажав би собі, цим разом, зводити дискусії на такий дуже ризикований шлях і тому обмежуюся тілько до питання про те, чи ми, Ураїнці, маємо одну спільну національну ідею — оцю необхідну передумову, щоби бути справжньою нацією.
Поставити питання — значить часами відповісти на нього; так і тут до деякого ступня. Про одну спільну національну ідею у нас зараз і мови нема. Щотілько недавно появилася брошура одного з українських ідеолоґів про основи національної політики, а в ній читаємо виразно, що авторові (Д. Донцову) самому тілько повелося віднайти давно страчену з очей українську національну ідею, якій імя: відвічна і безупинна, всіма можливими способами ведена і всякою ціною оплачувана боротьба з Московщиною. У слід за цим виходить ясно, що політика Петлюри-Василька — це воплощення одиноко правдивої і спасительної української національної ідеї… Та разом із цим візьміть цілу низку політичних письменників із Галичини і побачите, що є тілько одна правдива національна ідея — невга-
