Ще й головою казав, що нема Бога у молодих людей.
— Здихайте, старі, бо вам шкода ложки страви. Молочко поідають, сирець поідають, а ми як щенята на них дивимося. А я ім коровку дав, овечки дав, плуг дав, усе дав. Як люде дають, та так і я дав. А сьогодня вони вповідають, що ви старенькі, слабенькі тай іжте маленько. Отак нам уповідають наші діти.
Голос дідів дрогнув тай дід урвав бесіду.
— Тай поховають нас як псів, бігме, чобота на ногу не покладуть....
Громада бузьків спала на очереті і злопотіла крильми над дідом, аж злякався. В теплі краі збіралися відлітати.
— Ого, вже осінь. Отак, отак тай Різдво незабавиться.
— Але яке воно разумне, хоч птаха лиш, що не говорить. Йому зле, а воно собі шукає ліпшого. В зимі нема жаби тай холод. А воно знає наперед. Не так як чоловік, що мусить своі три дні на місці коротати.
Встав з межі, сховав люльку, взяв граблі, тай пустився до дому. Ще кілька разів обертався за бузьками. Тай став.
— Ба, хто би мені, добрий, сказав, чи я ще з бабою дочекаю, аби іх назад видіти, як повернуться? Відай вже котресь із нас бриздне, відай уже бузьків не будемо видіти…
_%D1%81._15.png)
