плугатирі й сівачі. Латали собі постоли, стягали мотузками сердачини й направляли істики. Кожний коло чогось нипав. Коло них присів Федір. Воли один по одному падали на солому, за ними переверталися в ясла погоничі, а за погоничами йшли плугатирі. В стайні запановував тяжкий відпочинок, що по втомі зораних ланів падає на стайню, як тяжкий камінь. Федір також засунувся перед волів.
— Свинарю, гей, а марш з-перед волів між свині! Ще тобі ліжко стелити! Твоя Марійка добре нам дошкулює. Водиться, як сука, з фірманом, та видає йому що-найліпше, та ще й ти приліз на нашу голову? Марш з-перед волів.
Федір виліз із ясел і ліг під брамою на в'язку соломи. Забута кривда в цій хвилі пробудилася.
— Гріх будеш мати за мене, Андрію, гріх…
Стайня стогнала, позіхала, із сну говорила. Так тяжко дихала, якби десь глибоко в землі душилися тисячі людей.
— Молися за мене, хай мене бог хоронить, хай мене направить на ліпший розум, бо тебе спечу в огні, як свиню, бо будеш три дні попіл із свого багатства згортати…
На ранок і він скотився в чорну пропасть стаєнного сну.
