Федір потім ніколи не ходив до стайні й не говорив із наймитами. Спав у стодолі й не показувався на очі. По великодні Марія віддалася за фірмана й переходила з ним на службу до другого пана. Федір вийшов із ними за браму й попрощався.
— Маріє, а пам'ятай, що я хату при людях Насті відкажу, щоб ти її не вигонила, бо вона, бідна, одна одиниця!
І вернувся. В хліві, щоб ніхто не бачив, заплакав.
— Тепер жий, з ким хочеш!
Цеї днини впився й прийшов до стайні.
— Гей, скарбов'яни[1], тепер мене не виганяйте, бо вже моя Марія помандрувала.
— Хто-б вас виганяв, от лягайте та спіть, коли набрали повну голову.
— Певне, що п'яному добре спати, так і бог приказав. Але ти кажеш іти спати, а я тебе питаюся, де я маю йти спати? Як ти така мудра голова, то ти мені скажи, де маю йти спати?
Він аж носа Процевого дотулився, так близько присунувся із своїм питанням.
— Де впадете, там будете спати.
- ↑ Скарбовий — панський.
