— Ото вошивці, ото жебраки, ото худоба панська.
— Гей, хлопці, чуєте, як багачі риплять?
— Хай риплять, а ми пиймо горілку.
— Та пийте вогонь, пийте кров свою, злодюги!
— Ми горілку воліємо!
— Ото нам пани вишукали право, щоб голодники розбоєм ішли на село!
— Ти, читальнику, ти гадаєш, що я не був у читальні? Таже й там бідний нарід стоїть коло порога. За столом сидить піп, старші браття[1], багатчики, а дяк читає ті газети, а ви покивуєте головами, як воли, ніби щось ви з того розумієте. А то один з другим такий дурний, хоч йому око виколи! То така читальня ваша, що багач за столом, а наймит коло порога. Так у церкві, так у канцелярії, так усюди. Та ми маємо з вами бути?
— Хлопська голова не до письма, а зад не до крісла!
Наймити зареготалися.
— А тихо ж ви, невмивані, вперед воші повибивайте, а потім учіть ґаздів розуму!
— Гей, ти, Курочко, то ти також за людьми? Таже ти гірше жида! Чого горланиш
- ↑ Старший брат — щось уроді члена церковної ради.
