Не бійся, твоє багатство піде марно! А нагадай собі, як я служив у тебе, та мене від твоєї роботи хороба нагріла. А чи ти мені за цілий тиждень виніс скибочку хліба або води напитися? То ти з людьми тримаєш? Я в тебе всю силу лишив, а ти мене вигнав босого на зиму! Таже ти гірше жида, бо цей рахується не наша віра! Але пустять твої діти те багатство, так що з нього сліду не буде! Ти, кальвіне.
Курочка гримнув Федора в лице, та так, що його обілляла кров, і він упав.
— Хлопці, ану, багачеві трохи боки намнемо!
Вхопили наймити Курочку, постояли за Курочкою ґазди, потекла кров.
Федір лежав у своїй хатині на постелі. Очі його горіли як грань від червоних язичків, що тисячами вогників розбігалися по тілі й смажили його на вугіль. Ті язички, як блискавки, літали по всіх жилах і верталися до очей. Гриз кулаки, бив чолом до стіни, щоб огонь з очей випав.
Запалився, чув, що з нього бухає полумінь, хапався руками за очі. Один страшний крик, надлюдський зойк! Язички вилетіли з тіла й прилипли на шибках віконця. Зірвався.
