Цю сторінку схвалено
Віконце червоніло, як свіжа рана, і лляло кров на хатчину.
— Все моє хай вигорить! Все, ще я лишив на його подвір'ї. — Він скакав, танцював, реготався.
Віконце дрижало, тряслося, і що-раз більше тої крови напливало в хатчину. Вибіг на поріг.
Зорі падали на землю, ліс скаменів, а десь з-під землі добувалися стеклі голоси й зараз пропадали. Хати ожили, дрижали, смажилися в огні.
— Я чужого не хочу, лиш хай моє вигорить.
