— Ти з мудра мені відповідаєш, бо ти був у тюрмі, та там тебе розуму навчили.
— А хай мене бог боронить! Я половину віку свого збув, а ще моя нога в арешті не була.
— А нащо ж ти стільки дітей натеребив?
— То бог, пане, дає дітей.
— Це піп тебе такого навчив?
— Я з попом собі не заходжу, бо то гроші коштує, я й до церкви не ходжу, бо не маю в чім!
— То ти радикал та й не даєш попові з себе шкуру здирати?
— Я щоб і хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він, щоб хотів здерти, то не здере, бо не має що здерти. Ми таки не сходимося…
Він знав наперед, що пан мусить людину з болотом змішати, що мусить посміятися, аж потім прийме його на службу. Ішов певний себе, аж коло брами завагався. То був панський двір на другому селі, і він не знав, куди заходити до нього. А двір до того стояв на полі і не було кого спитатися. І Данило чекав. Його ясний план затемнювався, він чухався в потилицю й несміливо заглядав у город.
— Вони тими стежками ходять собі на гуляння, бо он-як усипали піском.
