— Хребет мені тріскає від тих міхів!
— Пий горілку, то затерпне.
І справді, від горілки хребет затерпав, якби рукою відняло.
А в неділю й свята ішов з товариством до шинку. Ті шинки стояли за містом між селом а[1] містом. Хто не мав уже примістя в селі, той подорожував насамперед сюди, а хто не мав, що в місті робити, то вертався також сюди. Бо то не було ані село, ані місто.
Бували там забави по тих шинках!
Спочатку пани з міста перед водили. Розповідали про свої давні достатки, про те, скільки з цісарської каси що-першого грошей побирали, які шати носили. Мужики слухали, частували горілкою з великої пошани. Але, як трохи підпили собі, то виломлювалися з-під їх моральної власти, і тоді панам приходилося круто.
— Ану, пани, охота! Хапайтеся за шиї та танцюйте нам тої польки, хай ми бачимо, як то між таким великим панством водиться.
Пани танцювали, мусили, мужики обступали їх колесом і реготалися, аж корчма дудніла.
— Гопа дзісь!
- ↑ А — та.
