Мама трошки знає, бо вона-ж мені й купувала і нитки, і все, що треба було до роботи, але що я готую мамі, про те не знає ніхто! Тільки madame та я. Навіть Ярко не знає. Я і в щоденнику не пишу про це, щоб часом Ярко не прочитав, бо це секрет, моя тайна.
Ми завжди зачиняємо з madame двері. Мама вже про щось догадується, вона мене питає: „що ти там робиш, мишенятко?“ Я не кажу, я ні за що не скажу…
Я прокидаюсь дуже рано, ще зовсім темно на дворі, засвітлюю електричество і сідаю до столу…
Ще всі сплять… трохи страшно, але треба хапатись. Ой Різдво вже близенько, близенько… А ну я не вспію? Тільки-но здумаю за це, серце стиснеться, як камінчик. Ні, ні, ще лишився тиждень, цілий тиждень, — сім день.
Учора був Святий Вечір. Я його ніколи не забуду Ще з передодня почали в нас готувати все: і кутю, і узвар, і мак, і мігдал. В кухні терли в макітрі, били в ступці, нам з Ярком страх як кортіло допомогати там, але Марія сказала, що ми тільки заважаємо, і не пустила нас.
Коли ми вранці вийшли пити чай, — вже скрізь було тихо, хати блищали, як шкло, зелена струнка ялиночка стояла в залі і простягала свої пахучі гілочки. На ній ще не було цяцьок, але вона і без них була така гарна! День був довгий. Ми з Ярком гуляли на дворі і все виглядали, коли-ж блисне перша зірочка. Нарешті вона блеснула в ясному небі така гарна, мов діамантовий цвяшок.
„Зірка, зірка!“ закричав Ярко; він її побачив перший, і ми побігли до хати.
В їдальні вже був накритий стіл довгий-предовгий, бо вечеряти збіралися всі разом.
Ще всі сиділи у вітальні, а ми з Ярком пішли з нашими подарунками до їдальні.
Там було гарно.
У куточку під іконами стояв обрусом накритий стіл, а на нім на сіні два горщики: один з кутею, другий з узваром.
Лямпадка світилась, як червона зірка і освітлювала, темний образ Пречистої Діви з Немовлятком. Чи-то мигтіло так
