— Е, що там мені його замок! Веди мене до нього, вже я його досягну, хоч-би він сховався на самий вершок найвищого дерева.
Попровадив заяць ведмедя до криниці та й каже:
— Велика твоя сила! Бач, твій ворог, як тільки побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свого замку.
— Де він? Де він? — кричав ведмідь, оглядаючись навкруги і не бачучи нічого.
— Ходи сюди і заглянь ось тут! — мовив заяць і підвів ведмедя до криниці.
Став ведмідь над цямриною, глянув у низ, аж там справді ведмідь.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Стешенко О. Рідні колоски (1918).pdf/101}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
— Бачиш свого ворога, — мовив заяць, — як заглядає з свого укріплення.
— Я не буду, коли його звідти не достану! — мовив ведмідь і як рикне з цілого ведмежого горла вниз у криницю! А з криниці як не відіб‘ється його голос ще вдвоє сильніше, мов з величезної труби!
— Га, так! — скрикнув ведмідь. — Ти мені ще погрожуєш? Чекай-же я тобі покажу!
Та й за сим словом ведмідь ба-бах до криниці та й там і потонув. А заяць скочив що духу до звірів і розповів їм, яким-то способом він змудрував ведмедя і збавив їх всіх від
