(Переклад М. Загірньої).
В одній господі лагодили помости в хатах: де-які старі мостини викидали, а нові замість них клали. І в тій господі було два коти: старий Рудько і молодий Мурко. Вони дуже приятелювали. Майстрі доробили своє діло та й пішли. Увечері, господиня сіла вечеряти і котам у їх мисочку їсти дала. Мурко прийшов їсти, а Рудька нема. Господиня покликала Рудька, а він не йде. Мурко не схотів сам їсти, а пішов товариша шукати. Трохи згодом Мурко прибіг до господині та так дуже нявчить і господиню лапкою торкає. Поторкає, тоді одбіжить, подивиться на господиню і знову підбіжить і лапкою торкає. Господиня встала, а Мурко побіг і озирається, чи йде за ним господиня. Вона стала; тоді він знову підбіг і лапкою торкає. Тоді привів господиню в ту хату, де поміст лагоджено. Чує вона, аж під помостом кіт так жалібно нявчить. Вона догадалася, що то Рудько під помостом. Довелося мостину зривати. Зірвали, аж там справді старий Рудько. То він поліз під поміст, як мостини позривали, та там і заснув. А майстрі тим часом позакладали всі дірки в помості та й пішли собі, а Рудько зостався під помостом. Як він там виспався, то хотів вилізти, та вже не було як. От він і почав нявчати. А Мурко, як пішов його шукати, то почув, що він нявчить, та й привів господиню, щоб визволила Рудька з неволі.
.pdf_15.jpg)
