Діти розказали їм про все, що вони зазнали з того часу, як їх у брав узято, а батько й мати й собі розповідали їм, як вони пережили увесь цей час і хоч їм усім довелося зазнати дуже багато горя, але тепер, здавалось, те горе зовсім забувалося і на радість обернулося. Залюбки дививсь батько на дужії руки синові, а мати втішалася темним волоссям доччиним і хто-й зна, якого разу вже знову починала цілувати її щоки рожеві.
— Ходім, подивимось на вербу і на зірочку, — сказав хлопець. Глянь, сестричко, під нею спочивають наші маненькі братік і сестричка.
— Не судилося нам їх побачити, — промовила сестра. — Та будемо любити їх і не бачивши.
— Се правда, — сказав хлопець. — А подивись, як крізь листя ясно сяє на небі зірочка! Тепер, сестричко, ми вже не підемо далі!
— Діти мої милі, діти мої любі, — каже батько: життя людське на землі — то єсть повсякчасне прямування до мети довічньої. Ідіть-же уперед, прямуйте завсігди до довічньої мети. Ви йшли нехибно наперед — хай-же далі так буде у вашому житті. Ви поривалися до верби, що вам рідний край ваш визначала, — хай-же вона по-вік вічний нагадує вам, як треба любити свій рідний край. Ви поривалися до зірки, — вона визнача життя довічнеє. Хай-же вона по-вік ясно вам світить!
Лихоліття — горе, тяжкі часи, біда. Розказали кобзарі нам про війни і чвари, про тяжкеє лихоліття, про лютії кари.
Упевнитися — переконатися, досвідчитися. З того я упевнився, що ти мене не кинув. Я в цьому переконався. Перемогла свій жаль, як тільки могла, аби люде не досвідчились.
Брак — полон, неволя. Села палили, людей у брак брали.
Простувати — прямувати, іти просто. Хто простує, той дома не ночує. Товариство на Січ прямувало.
Впин — зупин, перестан, перерва. Робить без впину. Гуля собі, нема йому на світі зупину. Без перестану я о тім думаю.
