вона шпилем своїм та зорею до стелі пивязана, то лежала-б долі.
Діти ще який час танцювали з своїми дивозними забавками, а на ялинку ніхто не звертав вже й уваги. Тільки й підійшла до неї стара нянька, та й то, аби подивитись між гілля, чи не лишилося там якого яблука або фиги. Вранці прийшовь до світлиці лакей з дівчиною.
„От-от! прибиратимуть зараз!“ подумала ялинка. Але вони взяли, та й поволочили її по сходам геть із світлиці, аж у самий закуток на горищі; та там і пхнули у такі суточки та темряву, що й світу Божого не було видно. „Що-ж би се й до чого?“ думала ялинка. „Що-ж мені тут чинити-робити? Чи-ж тут і почуєш що?!“ І вона схилилась до стелі та все ото дума, та дума. А часу на се було досить; збігали дні і ночі, а до неї хоч-би хто навідався: як часом хто і приходив, то хіба аби скриню яку в куток поставити. Тепер уже гільце те святкове було зовсім затасоване; здавалось, про нього закинули й гадки.
„Тепер на дворі зіма“, думало дерево: земля мерзла і вкрита геть снігом, для того людям і не можна мене посадити; от я і мушу тут у закутку до весни тривати. А все гаразд-вигадано. Таки так добрі ті люде! Як би тільки тут но так темно, та не так сумно! Хоч-би зайко манесенький!.. Ох, як-же то було любо там, у рідному лісі: сніг, було, вкрив тебе білесенько, і зайки вистрибують поруч… часом було який перестрибне й через мене, як тоді се мене дратувало! А тепероньки тут на самоті — так сумно, Господи! „Ні, ні!“ писнула мишка і вилізла геть, а се… прибігла й друга. Понюхали вони ялинку і почали між гіллям нишпорити. — „Ну, та й мороз з очима!“ мишки пищали: „коли-б він сюди но приходив, було-б добре! Чи правда, ялино стара?“ — „Я не стара,“ сказала ялинка: „Є багато старших од мене!“ „Звідки ти вирвалась і що ти знаєш? питали мишки: вони, бач, були дуже цікаві — „А ну розкажи нам про найкращу у світі країну, Чи ти була таменьки? Чи ти-ж пак була у коморі, де сири лежать на полиці, а шипки висять на стелі, де на лої танцюють, і куди входиш кощавим; а виходиш товстим?“ — „Сього я не знаю!“ каже ялинка, „але я знаю ліс, де пташки щебечуть, а сонечко сає!“ І вона розказала їм все, про свої літа молоденькі, а мишки перше такого й зроду не чули, та
