так слухають, а далі… „Hi-бо!“ кажуть, „багато ти в світі бачила! Сказано, — була вже щасливою!“ — „Я б то?“ спиталась ялинка, та й замислилась і сама над тим, що казала: „так, справді, то були веселі часи!“ Далі вона розказала і про вечір святковий, коли вона вбрана була у свічечки та цукерки.
— „Матінко!“ пискотіли мишки — „якою-ж щасливою була ти, ялино стара!“ — „І не думала бути старою!“ одрізала ялинка: „мене торішньої зіми тільки й з лісу вивезли!“ — „Як-же ти гарно розказуєш“, додали мишки.
От другої ночі прибігли вони з чотирма иншими ще — і всі так слухали, про що розказувала ялинка; і чим більше розказувала вона, тим ясніше спогадувала усе своє красне минуле: „Ох були то втішні веселі часи! Але, вони вернуться ще.“
На третю ніч позбігалось їх такого!… а в неділю навіть і пацюків двох припленталось; але сим не прийшла до вподоби та казочка, а се засмутило і мишок, так що й вони уже годі її дивувати. — „Ви тільки одну казочку й знаєте?“ питались пацюки. „Тільки одну!“ каже ялинка. — „Се дуже сумна казка! От чи не знаєте ничого про лій, чи про сало? Якої-небудь харчової казочки?“ — „Ні,“ каже ялинка. „Ну, то й бувайте здорові!“ Свиснули пацюки й повернулись до братії. А мишки за ними й собі. От зосталася знов на самоті ялинка, та так ото зітхає: „хоч то було охвітніш, як мишки ті тамки по мені нишпорили та слухали про мої бувальщини. А тепер — минулось й се!.. Але я буду гадками радіти і тривати слушного часу, коли мене винесуть звідси.“ Коли-ж се станеться? А от одного ранку прийшли люде і почали прибірати на горищі; одсунули скрині, витягли ялинку, та й кинули її геть до-долу недбало; а се один служка узяв таки та й поволік її вниз по сходах до Божого світу. — „От, коли повертається життя моє!“ думала ялинка. Вона спочула свіже повітря і теплий соняшний промінь, як опинилась надворі. Усе се так скоїлось швидко, що ялинка й забула про себе, а роздивлялась тільки навколо, а й справді було на що подивитись! Бік дворища тулився садок, всі дерева, немов молоком, були цвітом укриті; вишні, пахучі троянди визирали з-поза штахетів; липи цвіли, а ластівки нишкали по повітрю та щебетали — „здорові були!“ Але-ж сею пісенькою вітали вони не ялинку? — „Тепер я почну жити“, раділа ялинка і розчепірила свої віти: але — світе мій! Вони були до крихти по-
