 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Стешенко О. Рідні колоски (1918).pdf/187}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Опов. Ед. Амічіса. Переклав О. ДІХТЯР.
Він був у четвертому класі початкової школи, — цей гарний флорентинець з чорними кучерями та білим обличчям. Йому було дванадцять літ. Він був найстаршим сином в свого батька, що служив в управлінні залізних доріг і одержував таку малу плату, що її ледве-ледве вистачало, щоб прогодувати сем'ю. Батько дуже любив свого сина і був завжди ласкавий та добрий до нього у всьому, що не стосувалося до навчання. Все він міг йому пробачить, все, крім недбалого відношення до науки, бо бажав, щоб син його як найшвидче став допомагати сем'ї. За-для цього хлопцеві треба було в короткий час багато взнати і хоч він ніколи не лінувався, але батько вимагав, щоб він ще більше працював. Батько був уже не молодий, а гірка праця зробила з нього дідуся. Але-ж не зважаючи на се, він, щоб прохарчувати свою сем'ю, крім звичайної праці по службі, брав ще то тут, то там переписку і працював майже всю ніч. Одне видавництво доручило йому писані на бандеролях адреси передплатників на всякі журнали та книжки; йому платили 3 ліри за 350 бандеролів і вимагали, щоб адреси були написані великими та гарними літерами. Ця праця зморювали його, і він часто говорив про це своїй сем'ї, сидячи за вечерею.
