В той вечір батько прикликав до себе Джуліо і зробив йому суворий докір.
— Джуліо, — сказав він, — адже-ж ти бачиш, що я через силу працюю за-для сем'ї, а ти не хочеш допомагати мені. В тебе немає серця, — ти не любиш ні мене, ні твоїх братів, ані матері!
— О, ні, не кажи цього, тату — крізь сльози заговорив хлопчик і вже хотів у всьому признатись, але батько почав знову говорити:
— Ти знаєш наше становище, знаєш, що ми всі повинні давати сем'ї свою частку праці та турботи. Я сподівався в цім місяці одержати сто лір нагороди з управління доріг, але сьогодня довідався, що не буде нічого!
Почувши це, Джуліо рішив не признаватись і так собі подумав: — Ні, мій дорогий тату, я не скажу тобі своєї таємниці. Я буду працювати замісць тебе і цим я віддячу тобі за те горе, що ти зазнаєш через мене, вчитися я буду так, щоб переходити що-року в инший клас. Я хочу допомогти тобі заробляти на хліб і полегчу тобі ту працю, що так шкодлива для тебе.
І він почав працювати що-ночі впродовж цілих двох місяців. У день він почував утому, напружував усі сили, щоб краще вчитися і вислухував докори від батька.
Але найтягче було те, що батько почав менше кохати його, мало говорив з ним і навіть одвертався од нього, щоб не зустрітися очима. Джуліо бачив-це і страждав; од смутку та втоми він схуд, став блідий і чим далі, то гірше вчився. Він розумів, що повинно це колись скінчитися і що-вечора казав собі: — Цю ніч я вже не встану! Але коли надходила північ, йому здавалося, що лежучи на ліжкові, він не сповняє свого обов'язку і немов краде ліру в свого батька і сем'ї. Тоді він вставав і в той-же час думав, що колись уночі батько прокинеться і застане його несподівано, або, перед тим як ітиме спати, перерахує бандеролі і тоді все виявиться і не треба буде розказувати.
Але раз за вечерею батько сказав таке, що здалося бідному хлопчикові присудом. Мати помітила, що в нього дуже стомлене обличчя, вигляд мов у слабого і спитала: — Джуліо, ти слабий? — Потім, звернувшись до батька, сказала хвилюю-
