дику побачать хлопці, — то цілий день про неї розмовляють. Вони з луками полюють увесь день, а телята иноді і в шкоду заходять. Ну, та це нічого, — зате наші хлопці справжні мисливці. Правда, вони ще ні разу нічого не вбили, але се дурниця!
Трохи пізніш вони ставитимуть сільця на синичок.
Як копають картоплю та цукрові буряки — ото роскіш їх напекти! А ще груш та кисличок…
І от одного такого дня Семенко сидить і жде Кузьмика. Глядить за його телят (особливо не слухняне теля — це „Мархва“) і робить „рогатку“; один хлопець навчив його, як її треба робить. Він собі достав резини. О, з неї буде краще стрілять, ніж з того лука!
Тліє огонь. В йому печеться картопля й кислички. А Кузьмика і Сірка нема.
І раптом з гущавини виринає Кузьмик і ще один його приятель, Сашко. А за ними радісно плигає старий Сірко
Кузьмик держить у руках щось сіре. У Семенка стріпнулося серце, і він підбіга.
— Слумка! Жива слумка!…
Виявляється, що Кузьмик десь зловив слумку з перебитим крилом. Вона дивиться на хлопців переляканими карими очима. Яка гарна! Вони її держатимуть у хаті! Тільки чим її годувать? Ну, це повинен знати дід Степан. Він усе знає.
На груші листя рожевіє, а на грабові — бліде й прозоре. Дуже гарно в лісі. Глід і шепшина мов намисто червоніє. Синички дзеленчать. У небі часом журавлі курликають…
А ввечері Кузьмик, Семенко, — иноді з ними й Сашко, Іван, Сидорець, — ловлять у соломі ятерем горобців. Горобці ховаються на ніч у соломі, а хлопці наставляють туди старий рибальський ятір — і з другого боку полохають горобців; вони вилітають і попадають у ятір. Де дуже весело.
Иноді Кузьмик свариться з Семенком, але не надовго. Досить їм побачити зайця, — зараз-же обидва кинуться з мисливськими криками (розуміється, знаючи, що зайця зловить неможливо), і забудуть про всі свої суперечки.
Надійде зіма, буде холодно, але се не лякає хлопців. Вони за те спускатимуться санчатами з гори, або що…
