Народня казка.
Десь назнала лисиця в лісі пастку, і там мнясо було положене. От вона як уже не хітрувала, а мняса ніяк взяти не змогла. Пішла собі лисичка, та й зажурилася, аж гул назустріч вовк іде.
— Вовчику-братику! я найшла мнясо, тут недалечко: мені гріх їсти, бо сьогодня п'ятниця!
— А покажи де воно?.
— Ходімо, каже лисичка.
От і привела вона вовчика туди; вовк зразу у пастку морду і всунув, а дуб і потяг його в гору, так і хватив його за шию.
Висить бідний вовк, а мнясо упало. Тоді лисичка мнясо та й їсть.
— Лисичко-сестричко! — каже вовк, — ти-ж казала, що те сьогодня гріх їсти, бо п'ятниця.
— Е — еге! то тобі, — каже лисичка, — сьогодня п'ятниця, бо п'ятами не достанеш землі!
Тут прйшов і чоловік до вовка; та лусь! лусь його! киком. А лисиця оддалік стоїть, тай каже вовкові:
— Крути-верти, вовчику, головою, щоб не поцілив вражий син булавою.
Переклад М. ЗАГІРНЬОЇ.
В одній господі була маленька собачка Топсі, дуже розумненька й утішненька. Влітку сем'я снідала на ґанкові. Топсі давано шматок м'яса, тільки їла вона його не на ґанкові, а на траві, перед ґанком. Побачили дві ворони, як сідає Топсі, і їм схотілося поласувати її сніданням. Вони підлетіли до собачки й почали однімати в неї м'ясо; але вона так вишкірила зуби й так на них гаркнула, що вони мерщій подалися геть. І так було не раз. Але воронам таки дуже кортіло одняти в Топсі снідання. Одного разу, піймавши зно
