там самотним, — мав таки сусіда; сусід той був лилик; та з того сусідства не велика була користь для метелика: лилик був не говірлий, понурий собі, та до того ще з якимсь призирством дивився на метелика, — сказано не рівня! Лилик сидів тихо в своєму кутику, ні за чим він не жалкував, та нічого й не бажав, хіба тільки кутка ще темнішого, щоб міг сидіти там спокійно і ніколи того прикрого, дразливого світла не бачити. Правда, тут у льоху теє світло не дуже докучало, а все-таки часами де хто надходив із свічкою, навіть часом і над бочкою нахилявся, набіраючи капусти, і це було дуже прикро лиликові; коли-б сила, він-би теє світло крилами загасив навіки.
Метелик на своїм недовгім віку ще не бачив світла, душею тільки чув він, що десь-то є сторона краща, ясніша, ніж його рідний льох, бо часом з малого віконця, що було в льоху, падав блідесенький промінь, та не міг метелик і розібрати, що то воно таке теє світло і яке воно повинно бути. У темному куточку промінець той був ледве примітний, — тоненький, як ниточка, та блідий, мов погляд недужої дитини. Сидить було метелик та все шле свої думоньки на світ той ясний — але де він? — того ні думка, ні серце не знали, а порадитись ні з ким, бо де-ж та порада? (Хіба лилик? — так знаєте сами, з нього поради було мало!). Летіти шукати того світла метелик не мав відваги і сили.
Хто зна, може наш метелик так і вік свій короткий звікував-би у темряві — та инша доля судилася йому. Якось прийшла служниця по капусту до льоху, та поставила свічку долі, як раз напроти метелика. Боже! яким величним, блискучим, повабним здалося метеликові те світло! Він затріпотів крильцями і хотів кинутись на світло, але служниця в ту хвилину взяла світло й подалася геть з льоху.
Не втерпів метелик, забув своє безсилля, забув свою несвідомість. „Світло! Світло!“ — і полинув за ним; лилик тільки свиснув йому вслід, потім заліз ще далі за бочку і заснув; нічого йому ніколи не снилось.
А метелик полетів та й полетів за тією свічкою так швидко, скільки сили було в його тендітних крильцятах.
Аж ось він опинився у великій кімнаті; там сиділо за столом велике товариство. На столі була ясна-ясна лямпа —
