 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Стешенко О. Рідні колоски (1918).pdf/73}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Т. БОДРУЛЯКА.
— Го, го, го, небоженьку! не мало я напрацювався, заким заробив п'ятдесят ринських… п'ятдесят ринських. То не п'ятдесят разів кивнути пальцем, не п'ятдесят калачів з'їсти, а товктися цілу зіму по лісахь, по нетрях, коло сажнів, коло брусів… мерзнути, як собаці. А таки я заробив і купив тебе, мосьпаненьку, та веду до дому дітям на потіху!…
Так говорив халупник Матвій Бас до корови, ведучи її на мотузі з ярмарку додому. Корова хороша: попелястої шерсти, з закривленими догори рогами, з великим вим'ям — видно, добре перезімована.
Довкола зеленіли поля, у повітрі заливались жайворонки, а тут при дорозі росла зелена м'ягка травиця, що так і надила до себе корову. Сонце спустилося вже на захід, чоловік спішився додому, але корова на це не вважала. Вона щокілька кроків ставала й жадібно скубла зелену траву.
— Ну, ну, йди-бо! Яка-ж ти уперта! — провадив Матвій далі свою бесіду. — Ти давай лише багато молока, то вже моя стара буде доглядати, та й діти пастимуть по межах, по берегах, скільки сама схочеш… І там-ту що торік продав, доглядали,
