заспіває про бідну мишку і погану кицьку. Тато гримає, каже, що сором співати колискових пісень великій дівчииі (мені вже сім років), але мама заспіває потихеньку, бо я так люблю ту пісню.
Була собі мишка,
Мишка невеличка,
Захотіла десь добути
Собі черевичка.
Бо була бідненька
І ходила боса,
І не мала навіть хустки
Щоб утерти носа.
А дітей тих дрібних
Цілая торбина,
Горе бідній мишці жити,
Лихая година!
Бідна мишка не мала чим годувати свої діти і хотіла взяти трошки молочка, а кицька люта вбила її. Що-ж було робити мишці, чим-же мала вона годувати свої діти? Чи-ж вона тому винна була, що в неї не було ні молока, ні сала, а в Галіної мами були повні комори? Ну, та кицьку прогнали, а мишеняток всіх забрали до хати, і Галя дала їм і молока, і сала.
Бідних мишеняток
Узяли до хати,
Заступила ім Галюся
Рідненькую мати.
А погану кицьку
Вигнали із двору,
Щоб не сміла навертатись
Навіть і в комору!
Я знаю, що то все вигадка, але я так люблю цю пісню, бо погану кицьку таки покарано, а бідних мишеняток пожалували добрі люде.
Світить Боже сонце
На небі високо,
А ще вище над всім світом
Зорить Боже око!
Ах, як гарно, як тепло! Боже око над всім світом, сонце на небі, а мама в хаті. Я тягну мамину руку до себе і цілую її. Коли я буду велика, я заберу всіх бідних дітей, всіх,
