у кого немає мами, і буду їм за маму. В голові в мене починають снуватися ріжні думки: і діти, і мишенята, і ріжні свої справи. Клопоту багато!
Вчора сталась неприємна пригода: у Марусі одлетіла голова, руки й ноги і саме тоді, коли вона мала йти до шлюбу. Все вже було готове. Стіл накрили ми на шість осіб. На маненьких тарілочках лежали ріжні солодощі, і мармаладки, і манюсенькі горішки, а на полумиску справжні котлети! Мама зробила нам справжні гарячі, манюсенькі котлетки з горошком. Самоварчик, що мені подарував дядько, вже кипів, і в чайничку парував чай. Все було надзвичайно гарно. Всі ляльки сиділи в найкращих убраннях. Ярко вже почепив теплу мамину хустку, він мав вінчати Марусю, і запалив на ляльчиному столику дві манесенькі свічки, коли це —- лусь, щось луснуло у бідної Марусі всередині і голова, і руки, і ноги розсипались!
Така неприємна пригода і саме в день шлюбу!
Я все-таки стулила її як не як, і посадила на дивані. Он-де вона й сидить тепер там, закинула голову, очі напів заплющила, така нещасна, мов непритомна…. А молодий стоїть проти неї, він не може сідати, наче скам'янів з горя. Шлюб, звісно, довелося одікласти. Ляльки нічого не схотіли їсти; звичайно, тут вже не до їжи! Мусіли ми з Ярком поїсти всю вечерю сами.
Завтра треба понести Марусю до дядька Євгена на операцію, він чудово робить ці операції, і Маруся буде знову здорова і весела.
Великі думають, що у малих клопоту нема, — ще більше, ніж у великих, а надто перед Різдвом. Треба всім зробити подарунки: і мамі, і татові, і бабуні, і тітусі, і дядькові, і Яркові і все так, щоб ніхто не знав, що він одержить.
Я знаю: великі, так само як і малі дуже цікавляться подарунками і їм хочеться знати, що їм подарують на Різдво, але я не кажу нікому нічого, і тільки на кутю вони побачуть свої подарунки.
