скарб, що Бог йому у вікно вкине.
Парубкам подобалась ця вигадка; от вони підняли того хорта на дрючок та й понесли. Підійшовши тихенько до Павлусевої хати, розмахали хорта, та й шпурнули в вікно, а він як бебехнеться об поміст, так і брязнув, і задзвенів, і як жар по всій хаті розсипалися дукати!
— Трівай, не руш! — закричали парубки, — це наш скарб, це наші гроші…
— Брехня! — каже Павлусь, — Це мій скарб, це мені Бог у вікно вкинув! А що? Я вам казав — не вірили?
Парубки не слухають його та товпляться в хату, а тут на той галас де не взялись наймит із наймичкою, убігли в хату, за рогач та за макогін, як шпурхнуть одного, другого, так вони й угамувались.
— Будь ласка, — кажуть парубки, — хоч щонебудь дай за те, що принесли твойому господареві скарб!
Наймичка кинув їм кілька дукатів, та й каже:
— Нате вам за працю, а це наші гроші, бо самі таки розсудіть: хто їх у чужу хату вкинув би, якби не сам Бог того схотів!
Та це кажучи, позбирав наймит гарненько дукати і сховав їх у скриню.
Оттакий то був щасливий наш Павлусь! Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матери, не треба і скарбу шукати: сам скарб його знайде. А другому неборакові на бездоллі, у те саме вікно, у котре вкинувся скарб, улізе злодій, і останню сорочку витягне; не поробить день, то на другий і їсти нічого.
Щаслива нитка до смерти не ввірвалась Павлусеві. Найшлась і дівчина, що, як той скарб,
55
