Сторінка:Студії з Криму. I-IX. Редактор А. Е. Кримський (1930).djvu/105

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

живий (або, принаймні, так гадали, зокрема Кочубей) р. 1708. Де він перебував і що він міг робити?

Події 90-х років XVII ст., безперечно звязали Петрика з політикою Кримського ханства. Кримський уряд мав дозволити йому побудувати „городок“ у Криму, де він мав-би свою резиденцію і з прибутків тієї околиці жив[1]. Але незабаром здибуємо Петрика на Білгородщині. Там, десь коло Тягиню (Бендери) він і жив[2]. Цікаво, що підчас походу р. 1696 Петрик іде з Білогородською ордою і з нею-ж, певне, вертає[3]. Цілком можливо, що і дальші роки після 1696 року Петрик перебував на Білогородщині, де йому мабуть призначено було резиденцію. Що могло спонукати його там отаборитися? Передусім, безперечно, близькість до Правобережної України, надто-ж Правобережної Наддніпрянщини, що на неї особливу увагу й надію покладав Петрик у своїй політиці[4]. Далі, перебуваючи на Білогородщині, Петрик близько був до Туреччини, Молдави й Польщі[5], де мабуть сподівався знайти собі підтримку, щоб утворити міцний осередок антимосковської політики й пропаганди. В той-же час територія Білогородщини до дружнього йому Кримського Панства належала. Нарешті, тут Петрик був цілком по-за всякою небезпекою з боку Москви, що після подій рр. 1695–1696 мало не аби-яке значіння. Як жив там Петрик і що робив — не знаємо. Цікава, до речи, звістка р. 1694, переказана від гетьмана до Москви, про те, що Петрик ніби-то побусурманився, себ-то прийняв мусулманство[6]. Московський уряд добре зрозумів вагу цієї звістки. З Москви писали гетьманові: „а буде воръ и измѣникъ Петрушко подлинно обусурманился, и потому чаять, что впред прелести ево воровской запорожцы и легкомысленные люди вѣрить не будуть и вмѣнять ево ни во что“[7]. Будь-що-будь, Петрик тоді, одірваний і ізольований

  1. „Было уж… беспутнику (= Петрикові) указано за Перекопъ… у озера Ханского мѣсто, чтоб там се… (зотліло — О.) городокъ построилъ“ — писав полтавський полковник Герцик гетьманові 9 вересня р. 1692 (Арх. Мін. Зак. Справ, „Дѣла Малор.“, 1692 р. №18) „А Петриковы велено город осаживати в Кардашинѣ, для соли, чтоб соль под его началством была, и чтоб своеволные к нему збирались“ — писав переволоченський дозорця Рутковський гетьманові 21 травня р. 1693 (Арх. Мін. Зак. Спр.  Діла Малор.“, 1693 р., №39).
  2. Татарські бранці казали р. 1695 (у квітні), що Петрик „в бѣлогороцкихъ селахъ, блиско Тягин (= Бендери) обрѣтаетца и с волоховъ тамошнихъ по приказу ханскому мѣсечной кормъ себѣ беретъ“ (Яворницький, Источники, I, 586). До речи „Стефанъ Івановичь, гетманъ от хана“ (р. 1692) звався „Стецик Тягинскій“ (Арх. Мін. Юст., „Дѣла Мал. Пр.“, ст. №6095/214 арк. 71–73).
  3. Зап. Іст.-Філ. Відд. ВУАН, XIX, 228–230; Крим. Зб. ст. 97.
  4. Див. Юб. Зб. Багалія, ст. 737–738; Крим. Зб. ст. 56. Петрик ще з р. 1693, здається, брав участь у татарських акціях (походах) на Правобережжі (Яворницький Источники, I, 502–503, 506).
  5. Р. 1691, гетьмана повідомляли про те, що „Петрушка хочет ітти к королю“ (Арх. Мін. Юст., „Дѣла Мал. Пр.“, кн. 62, опис, серпень).
  6. Відд. рукоп. бібл. Київ. Унів. збірка Судієнка, №97, ч. V, ст. 1018 („которой (= Петрик) уже в Крыму обусурманілся“).
  7. Ibid., ст. 1021.