ВСТУП.
„Діаріуш“ — мабуть так був-би назвав Іван Биховець свій документ, коли-б він був дав йому назву. Це — звідомлення про подорож до Криму весною й літом р. 1704, цікаве з багатьох поглядів. Річ відома, як мало дійшло до нас даних українського державного діловодства XVII і початку XVIII ст. Вони загинули, як загинув і український архів XVII в. Дані про діяльність центральних установ Гетьманщини ми знаходимо переважно в архівних фондах сусідніх держав і націй — Польщі та Росії, і переважно в Росії, де в сучаснім „Древлехранилище Р. С. Ф. С. Р.“ збереглися документи про зносини в XVII ст. з Україною Гетьманщиною. Низку цікавих даних дають нам „статейные списки“ — справоздання й звідомлення російських посланців, що їх делегувалося на Гетьманщину. Ми знаємо низку відомостей про аналогічні відрядження до Москви, до Варшави, до Костянтинополю, до Бахчесараю, українських посланців. Але до нас не дійшли їхні звідомлення про виконання покладених на них доручень. Безперечно це — велика прогалина, що втруднює працю української історіографії. Мені, бувши влітку р. 1929 в Москві, довелося натрапити, розшукуючи матеріяли до иншої теми, на один такий „діаріуш“ — звідомлення, одне з небагатьох, що збереглися, бо більшість, треба думати, загинула безслідно.
Цей документ, передусім, дає нам зрозуміти загальний характер звідомлень, що їх подавали українські посланці про виконання покладених на них дипломатичних доручень. Він дещо дав й для кримської історії. Адже він малює характер і форму дипломатичних метод і переговорів в Криму, і заразом з цим дав певні відомості про обставини внутрішнього, кримського життя: приміром про рештки від „ѳренків“ — італійців у Криму, про становище православної й єврейської релігій, про суд і про способи кар, що практикувалися в Криму, про порядок звільнення невільників, про зацікавлення в Криму торговельними зносинами з Україною. Малює документ і обставини в степах, що лежали між Україною й Кримом, про розбої в них, в яких татари, треба думати не без підстави, підозрівали запорізьких і дінських козаків, але за які бували винні й московські релігійні емігранти, що оселилися на Кубані.
Документ дав дещо й для історії Запоріжжя. Відомо, як протестувало воно супроти відібрання від нього долини р. Самари й супроти старшинських салітраних майданів, що там завелися за Мазепиних часів. Січовики
