Сказявши те затягнув мене незнакомий назад до гостинної і казав мені станути поза собою в кутї, так, що двері могли нас обох закрити. Можна собі подумати, що менї то не конче було по нутру, а мій неспокій став ще більший, коли я побачив, що й незнакомий, видко, чогось боїть ся. Він вхопив за шаблю висунув трохи вістрє з похви та відкашлював через цїлий час, як би йому щось в горлї застрягло.
Наконець увійшов і капітан, замкнув двері за собою, та не оглядаючись анї на право анї на лїво, машерував через комнату простїсенько до стола, накритого до снїдання.
— Білю — відозвав ся незнакомий голосом, котрий нїби то мав сильно і відважно звучати.
Капітан як стій обернув ся та станув проти нас. Вся брунатна краска його лиця десь єму нараз щезла, а навіть його ніс став йому нїби аж сїрий. Виглядав як той, що побачив якогось духа або чорта або може й щось гіршого, і даю вам слово, що менї таки направду стало його жаль, коли він так в одній хвили постарів ся і сили його опустили.
— Ну, щож Білю, ти мене не пізнаєш? Не пізнаєш твого старого корабельного маата, Білю? — говорив незнакомий.
Капітан зітхнув важко.
— „Чорний пес!“
— А хтож би, як не той сам? відповів тамтой, набравши знову відваги. — „Чорний пес“ у власній особі, що прийшов відвідати свого старого товариша корабельного Біля в господї під „Адміралом Бенбов“. Ох Білю, Білю! Ми оба разом дожили красних річий, від коли я стратив оба отсї гаки — і він піднїс в гору свою калїку руку.
— Досить того — сказав капітан. — Ви мене від шукали і ось я, отже кажіть, чого хочете від мене.
— Тепер ти знову зовсїм той сам Біль — відповів „Чорний пес“ — по тім я пізнаю тебе знову, Білю. Отсей любий дїтвак, котрого я так полюбив, нехай насамперед принесе менї чарку руму. Тодї сядемо собі та поговоримо чесно і отверто, як пристало на корабельних товаришів.
Коли я вернув з румом, они вже були посїдали — капітан на однім, а „чорний пес“ на другім кінцї накритого стола, близше до дверий, при чім він, як
