За цїлий той час, як капітан у нас мешкав, не перебирав ся він анї разу, лиш однїсенький раз купив собі у якогось похатника кілька панчіх. Одна часть криси від капелюха була відірвала ся і звисала в долину, а він все-таки носив той капелюх, хоч вітер бувало бив його тою крисою по лици. Пригадую собі ще зовсїм докладно, як виглядав його сурдут, котрий сам собі латав там на горі в своїй комнатї, а котрий наконець став ся був лиш одною великою збираниною лат. Листів не писав анї не діставав від нїкого, та й не розмовляв з нїким, хиба лиш з сусїдами, та й з тими лиш тодї, коли добре упив ся румом. Нїхто з нас не видїв, щоби він коли отвирав ту велику моряцьку скриню.
Лиш однїсенький раз знайшов ся такий, що поважив ся спротивити ся капітанови, а то було на короткий час перед смертию мого батька, котрого стан здоровля дуже був погіршив ся. Др. Ляйвезі прийшов був до нас одного разу досить пізно по полудни, щоби навідати ся до свого недужого, з'їв скромний обід, що йому моя мати зварила, а відтак вийшов до гостинної комнати, щоби там викурити люльку, заким йому приведуть з села його коня. При нашій господї не було, бачите, стайнї. Я пішов за ним до гостинної та пригадую собі ще добре, яка то була противність межи виглядом опрятного, милого доктора з його білою як сніг перукою, зі світячими чорними очима, та з його прихильністю, а брусоватими селянами, особливо же замащеним бариловатим і вже трохи запитим розбишаком, що виглядав як страхопуд. Нараз зачав він, бачите, той капітан, посвистувати собі свою улюблену пісню:
„Пятняйцять мужа на помершого скрини —
Го—і го та й фляшка руму;
Горівка й дїдько забрали других —
Го—і го та й фляшка руму!
Я гадав зразу, що та велика скриня, котру капітан мав в своїй комнатї на горі, єсть власністю того якогось помершого, про котрого співає ся в піснї, а та гадка не давала менї в снї спокою, так само як і той моряк з деревляною ногою. Але ми перестали були вже давно зважати на ту пісню; она була того вечера
