Перейти до вмісту

Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Після пугачовського бунту трохи донців поселено на просторах між Кумою та Кубанню.

Року 1792 цариця Катерина II звеліла переселити на верхню та середню Кубань (поруч з Чорноморцями) 6 донських полків. Але намічені полки збунтувалися, і тільки р. 1794 перейшло з Донщини 1000 родин, що й заснували станиці — Усть-Лабинську, Кавказьку, Григориполіську, Прочноокопську, Темноліську й Воровськоліську, утворивши Кубанський полк (це — так звана, «Стара Лінія»[1].

Року 1802 на Бейсугу в межах Старої Лінії було поселено 350 українських козаків з Вороніжчини і 41 душа з Полтавщини[2].

Року 1803 переселяється на Кубань 3277 українців, козаків, таж званого, Катеринославського Козацького Війська, які заснували станиці: Теміжбецьку, Казанську, Ладозьку та Тифліську і утворили Кавказький полк[3].

1804 року 378 укр. козаків з Харківщини заснували станицю Воронізьку[4].

Року 1805 переселяються на Лінію з того ж Катеринославського Війська ще 229 козаків[5].

Року 1832 російський уряд об'єднує війська — Терське, Гребенське, Кізлярське і полки — Моздоцький, Волзький, Хоперський, Кубанський, Кавказький в Кавказьке Козацьке Лінєйне Військо. Це Військо також поповнюється українцями: того самого року з'являється «Положеніє о переселеніи малороссійскихъ казаковъ вмѣстѣ съ однодворцами и прочими казенными поселянами для поступленія въ кавказскія казачьи линейныя войска и полки»[6], а слідуючого року царський указ (з дня 12-X.) дозволяє одставним салдатам «изъ малороссійскихъ казаковъ» переселятися з своїми родинами на Кавказьку Лінію[7]. Взагалі роки 1831–1834 були добою напруженого переселення українських козаків на Лінію, при чім селили їх иноді й примусово. Так наприклад, два полки українських козаків (в Полтавщини та Чернігівщини), посланих воювати на Кавказ, додому не пустили, а поселили на Терщині в районі Владикавказу (цим козакам, переважно нежонатим, року 1834 було привезено примусово з України 500 дівчат, з котрими вони й побралися), а року 1843 в районі верхньої Кубані оселено було за непослух два полки чугуєвських козаків (з Харківщини), — їхні ж землі на батьківщині віддані були російським кірасирам[8].

 
  1. ↑ П. Г. Бутковъ, Та ж праця, т. II, ст. 246–247.

    Ф. А. Щербина. Та ж праця, т. I.
  2. ↑ Ф. А. Щербина. «Ист. Куб. Каз. Войска», т. I, ст. 188.
  3. ↑ Та ж праця Щербини і його ж «Колонизація Куб. обл».

    Та ж праця П. Г. Буткова, т. II.
  4. ↑ Ті ж праці Ф. А. Щербини.
  5. ↑ Та ж праця П. Г. Буткова, т. II, ст. 250 і слід.
  6. ↑ Н. С. Цит. праця. «Кіевская Стар.» 1897 р., № 10, ст. 130.
  7. ↑ Та ж праця. «Кіевск. Ст.», 1897, № 11, ст. 155.
  8. ↑ Н. С. Цит. пр. «Кієвск. Ст.» 1897, № 10, ст. 131, В. Антонович. Цит. пр. ст. 227. Цит. «Die Kosaken…», ст. 235.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Сулятицький_П._Нариси_з_історії_революції_на_Кубані._1926.djvu/31&oldid=410866