Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Року 1846 та 1847 з Дону переведено на Сунжу та Лабу 715 козацьких родин. Року 1848 записується в Кубанський полк 202 душі муж. полу і 161 душа жін. полу «малороссовъ», р. 1849 переселяється на нову лінію 250 україн. родин, а 1858 р. ще 216 і 94 душі[1].

Але крім планового, мовляв, переселення з примусу й розпорядження уряду, і сюди також, як і на Чорноморію, тікали кріпаки з України. Чимало прийшло люду й з Дону. Донські козаки-старовіри, тікаючи від переслідування царської та патріяршої влади, ще в кінці XVII століття почали забиватися в північно-кавказькі степи та передгір'я, а після ліквідації повстання Булавина р. 1707 (між иншим, тоді російськими військами знищено по-над 1500 Запорожців, що прийшли на поміч донцям в їх боротьбі проти Москви)[2] поховалося було тут чимало й нестаровірів[3].

Поповнювалася Лінія також шляхом поголовної приписки в козаки населення цілого ряду сел Ставропольської губернії й перейменовання останніх в станиці: так року 1833 було утворено ст. Новотроїцьку, Новоолександрівську, Расшевацьку, Успенську, Новодонецьку, Новомалоросійську, Архангельську, Іллінську, Дмитрівську, Сенгиліївську, Каменобродську, Новомар'ївську, Рождественську, Старомар'ївську. Року 1840 ще 36 ставропольських сел перейменовується в козацькі станиці[4]. В цих ставропольських селах теж не мало було українців. З'явилися вони на Ставропольщині ще в першій половині XVIII століття. Тоді чимало козаків, котрих ганяли в Гетьманщини будувати фортеці на Кавказі та по калмицьких степах, тікаючи від жорстокого поводження російських дозорців, знайшло собі притулок в ставропольських просторах, а згодом сюди почали переселятися й безпосереднє з України.

З яких ріжних елементів складалося Лінєйне Військо, про це свідчить царський указ з 26 лютого р. 1845, в якому говориться:

«Корінне населення кавказького козацького війська складається з властиво корінних лінєйних козаків та людей ріжного стану, які перед затвердженням цього регламенту були вже приділені до війська. Опріч того, дозволяється, як це було досі, прий-

  1. Ф. А. Щербина. «Ист. Куб. Каз. Войска». Його ж. «Колонизація Куб. обл», ст. 538.

    Цит. «Die Kosaken….», ст. 236.

  2. М. Драгоманів. Цит. праця, розділ 1, ст. 11–12 (у Соловьова т. XV, ст. 242–248).
  3. Дуже повчаюча історія Дону. Це яскравий приклад нелюдських насильств, що творила Москва над вільним козацтвом, що не тільки не шкодило їй, а навпаки, на свою голову багато їй допомагало. Облудою, чварами, насильством Москва поволі обернула Дон, що був самостійною державою, в «Область Войска Донского». Донський історик Сватіков («Россія и Донъ») так поділяє історію Донщини: з р. 1549 до 1614 Дон — незалежна держава; з р. 1614 до 1671 в васальній залежності від Москви; з р. 1674 до 1721 користується державною автономією; з р. 1721 до 1775 — областною автономією, а далі Москва остаточно ковтає його, переводячи в стан звичайної губернії.
  4. Ф. А. Щербина. «Ист. Куб. Каз. Війс». Його ж. «Колонизація Куб. Обл.», ст. 536. М. И. Венюковъ. Цит. праця, ст. 260.