Року 1846 та 1847 з Дону переведено на Сунжу та Лабу 715 козацьких родин. Року 1848 записується в Кубанський полк 202 душі муж. полу і 161 душа жін. полу «малороссовъ», р. 1849 переселяється на нову лінію 250 україн. родин, а 1858 р. ще 216 і 94 душі[1].
Але крім планового, мовляв, переселення з примусу й розпорядження уряду, і сюди також, як і на Чорноморію, тікали кріпаки з України. Чимало прийшло люду й з Дону. Донські козаки-старовіри, тікаючи від переслідування царської та патріяршої влади, ще в кінці XVII століття почали забиватися в північно-кавказькі степи та передгір'я, а після ліквідації повстання Булавина р. 1707 (між иншим, тоді російськими військами знищено по-над 1500 Запорожців, що прийшли на поміч донцям в їх боротьбі проти Москви)[2] поховалося було тут чимало й нестаровірів[3].
Поповнювалася Лінія також шляхом поголовної приписки в козаки населення цілого ряду сел Ставропольської губернії й перейменовання останніх в станиці: так року 1833 було утворено ст. Новотроїцьку, Новоолександрівську, Расшевацьку, Успенську, Новодонецьку, Новомалоросійську, Архангельську, Іллінську, Дмитрівську, Сенгиліївську, Каменобродську, Новомар'ївську, Рождественську, Старомар'ївську. Року 1840 ще 36 ставропольських сел перейменовується в козацькі станиці[4]. В цих ставропольських селах теж не мало було українців. З'явилися вони на Ставропольщині ще в першій половині XVIII століття. Тоді чимало козаків, котрих ганяли в Гетьманщини будувати фортеці на Кавказі та по калмицьких степах, тікаючи від жорстокого поводження російських дозорців, знайшло собі притулок в ставропольських просторах, а згодом сюди почали переселятися й безпосереднє з України.
З яких ріжних елементів складалося Лінєйне Військо, про це свідчить царський указ з 26 лютого р. 1845, в якому говориться:
«Корінне населення кавказького козацького війська складається з властиво корінних лінєйних козаків та людей ріжного стану, які перед затвердженням цього регламенту були вже приділені до війська. Опріч того, дозволяється, як це було досі, прий-
- ↑ Ф. А. Щербина. «Ист. Куб. Каз. Войска». Його ж. «Колонизація Куб. обл», ст. 538.
Цит. «Die Kosaken….», ст. 236.
- ↑ М. Драгоманів. Цит. праця, розділ 1, ст. 11–12 (у Соловьова т. XV, ст. 242–248).
- ↑ Дуже повчаюча історія Дону. Це яскравий приклад нелюдських насильств, що творила Москва над вільним козацтвом, що не тільки не шкодило їй, а навпаки, на свою голову багато їй допомагало. Облудою, чварами, насильством Москва поволі обернула Дон, що був самостійною державою, в «Область Войска Донского». Донський історик Сватіков («Россія и Донъ») так поділяє історію Донщини: з р. 1549 до 1614 Дон — незалежна держава; з р. 1614 до 1671 в васальній залежності від Москви; з р. 1674 до 1721 користується державною автономією; з р. 1721 до 1775 — областною автономією, а далі Москва остаточно ковтає його, переводячи в стан звичайної губернії.
- ↑ Ф. А. Щербина. «Ист. Куб. Каз. Війс». Його ж. «Колонизація Куб. Обл.», ст. 536. М. И. Венюковъ. Цит. праця, ст. 260.
