дір полка чи батальона?.. Та хіба був випадок, щоб «їх високоблагородіє», приїхавши в станицю «на смотр», не поводилося з станичним чи з козаками громадянами старшого віку не як з «нижними чинами»? Щось було не чути, щоб «їх високоблагородіє» поцікавилося життям громадським і порадило козакам, як позбутися тієї чи иншої болячки. Нема з ким радитися проводирям, самотужки працюють вони і вчаться на досвіді (инколи ця наука дорого коштує громаді).
Немає болячки, яку б станичний громадський діяч не брався залікувати, немає такої дірки, яку б він не брався залатати.
Один дбає про сіяні трави — козаки починають сіяти трави. Ще він клопочеться, щоб путню худобу козаки годували, шукає-вишукує бугаїв «доброго заводу». Знайшов — громада купує їх і дякує панові-отаманові, що розшукав «швиців». (Місяць-другий минає, отаман дізнається, що «швиців» на Закубанні, в горах, добре плодити, що на Чорноморії, в степу, було б далеко зручніше «семинталів» держати, — помилка виправляється: «швиці» продаються на Закубання станичній громаді, яка вже два роки шукає їх і ніяк не найде, а для себе купуються «семинталі»).
Другий переконує громаду, що без акушерки, а ніяк жити не можна, що молодиці соромляться з жіночими хоробами до фершала йти; громада згоджується, призначає кошти на акушерку та заразом ухвалює й шпиталик свій організувати.
Третій про пошту дбає. Писав він раз, писав два, і, нарешті, з округи (з Владикавказу) відповіли, що пошту можна відчинити, коли козаки дадуть хату простору, сторожа, освітлення й опал, а також візьмуть на себе доставку пошти з залізниці.
Третій доводить громаді, що нема чого нарікати на «казну», бо на те ж вона й «казна», щоб брати, а нічого не давати; що треба не ґавити, згоджуватися та скоріше відчиняти, щоб ще в окрузі і не роздумали… Громада дає хату, дає сторожа, освітлення, паливо і береться доставляти пошту з залізниці. — Пошта відчиняється.
Четвертий всі сили покладає, щоб як-найкраще використати громадський лан («общественні запашки»), щоб збити копійку та, збудувати громадську цегельню з «гофманською грубкою».
П'ятий міркує-розмірковує: коли станична громада дає раду громадському ланові, коли станична громада має цегельню, то чому вона не може мати й власного млина? Громада будує паровий млин…
Шостому здається, що одна станиця нічого не вдіє, щоб бездоріжжя позбутися, але коли сорок станичних громад об'єднаються, коли козаки гуртом візьмуться, то де-що можна б зробити. Їздить шостий по станицях, намовляє, до об'єднання козаків закликає і… утворює спілку громад, пише статут акційного товариства, іде до Петербургу, добуває дозвіл і будує залізницю. Будує залізницю та й про свій стиль дбає (Чорноморсько-Кубанська залізниця має всі будинки українського стилю[1]).
- ↑ Між иншим, коли клопоталися про дозвіл збудувати цю залізницю, то тодішній голова російського уряду, П. А. Столипін, в балачці з прохачами,
