хто підтримав хоч би морально в тяжку годину життя? Така байдужність, одначе, не таке ще велике лихо як ростіч і спільне саможерство між письменниками: придавить яке нещастя письменника, сторонній чоловік пройде повз його мовчки, а йтиме свій брат письменник, так ще і притисне… Українським письменникам бракує перш за все спокійної теплої хати, супротилежної тому спокою і теплу, на яке багата тюрма! Здається цього самого досить на те, щоб між нами, не було пекельної ростічі і спільного самопоїдання. А від цього нічия повага не поменшала»[1]…
Як дивитись на ці жалі та скарги? чи здатись на віру, чи сумліватись в їх грунтовності? Яка індівідуальна в них підвалина. Багато питаннів вирина за всими цими думками і розібратись в них докладно далеко не так легко, як то здається з першого на них погляду. Життя людське має чимало заплутаних клубків, і такі питання з їх числа.
Відома річ, що ступінь загальної суспільної освічености і гражданського самопізнання має тут велику вагу, і те, зза чого так журяться де які
- ↑ «Зоря» 1893, 314.
