ваних за ними письменників, найбільше для підбора книг і др. письменних доказів вартости православія і усіх злучених з ним в ті часи релігіозно-національних питаннів.
В XVII в., коли братства підупали, письменники гуртуються в невеличкі товариства і міцне піддержують один другого в тім же напрямі релігіозно-політичної літературної полемики. Головні наукові і літературні діячі другої половини XVII віка — Лазарь Баранович, Іоаникій Галятовський, Иннокентій Гизель, Теодосій Софонович, Дмитро Туптало і Степан Яворський, з додатком білоруса Семена Пелоцького, йшли поруч, часто обмінювались листами і щиро допомагали одни другому в наукових і літературних працях то радою, то книжками. Їх єднала спільна для них київо-могилянська школа, спільні інтереси, а де-котрих — спочуття єдиного національного похождення.
Взагалі літературне і наукове взаємне підтримання здавалось українським письменникам того часу дуже потрібним і користним, і вони дуже поривались до нього, особливо Лазарь Баранович. «Никогда — так він писав в 1669 р. Ин. Гизелю — не стыдился я отдавать свои сочиненія на судъ
