Україна — великий, просторий і ріжноманітнпй край: її окремі частини в значній мірі розріжняються поміж себе. Зв'язує їх мова, де-які етноґрафичні головні прикмети і почасти історичні традиції, і одначе кожна країна має свою окрему постать, окремі історичні шляхи, якими вона дійшла до цього часу — Собожанщина, Галичина, Кубанщина, Поділля, Волинь, Київщина, Чернігівщина, Таврія; все це вкупі Україна, а скільки тут ріжнобарвности! І для кожного краю потрібна своя історія і особливе ознайомлення з побутом місцевого народу.
Навіть в межах самої Слобожанщини нема повної цілости природи і народнього життя, і тут нарід далеко не одноманітний. В усіх галузях життя помітна ріжниця між лісовими і степовими повітами. Помітна ріжниця на протязі часу. Зрозуміло, що сучасне село не відповідає цілком селові Квітки-Основ'яненка за сто років тому назад, а про великі міста, особливо Харьків, і казати нічого: а Квітка часто-густо вказує, що сучасні йому люди були вже не ті, які були в старовину на півсотні літ, і часто рівняє їх по чутках. Одно село з чумаками, коцарями, селітряними буртами, брацтвами, шпиталями: друге село з урядниками та становими і вже третє село з банками, кооперативами та просвітами. Добре б було з'ясувати слобожанське життя в його поступовому розвоєві, напр., село за часи слободської колонізації о половині XVII в., село за часи Сковороди о половині XVIII в., село за часи Артемовського-Гулака, Квітки-Основ'яненка і Метлинського — першої половини XIX в., село вільне по кріпацтві — другої половини XIX в., село в шумі і у виру цього часу, — але провести цілком таку ниточку ніяк не можна за браком матеріялу, неповністю дослідів, надмірною роскиданістю того, що є в пресі, і трудноща-
4
