необмежені можливості для свойого доктринерського експериментаторства, він після довшої боротьби, самий опинився в полоні ворожої йому психолоґічної стихії. Покликаний її засимілювати, він самий підпав її асиміляції. Закони життя та випливаючі з них орґанічні прагнення людської індивідуальности, показалися сильнішими від жаху большевицького терору та його уроєних цілей. Причини цього явища полягають не лише в консерватизмі психолоґічного й духового укладу суспільства, але й у його самоохоронному інстинкті, що протиставиться антисуспільному характерові комунізму. Це твердження для декого може здаватися тенденційним; мовляв — чи ж можна рух і ідеї, що змагають до усунення соціяльної несправедливости і запровадження рівности людей, уважати антисуспільним, руїнницьким?
Проблеми рівности й нерівности занадто складні, щоб їх розглядати в цьому місці засадничо. Вкажемо тільки, що начало рівности ми взагалі вважаємо безпідставним у самих процесах світобудови. В обмеженому ж соціяльному чи суспільному плані, абсолютна рівність станула би чинником суспільного реґресу. В житті суспільства ділають засади кількости й якости (квантитативні й квалітативні), і власне ці останні творять багацтво явищ життя, зводячи різноманітність творчого світу до гармонії, що саме й визначає корисний для цілого суспільства проґрес. На самій матеріяльній базі нівелююча рівність ніколи не обмежується; вона закономірно тягне за собою нищення й таких су-
