революції» — комунізм (большевизм) обездуховлює, каструє і паралізує в творчих можливостях той фактор, що завжди був, є й буде основною передумовою духового й матеріяльного проґресу: живу людину!
Помиляється той; хто думає, що ці прикмети комунізму лише тимчасові, поки він остаточно не переміг; що пізніше він таки створить нову еру культури й цивілізації. Бо його примітивізуюча й нівелююча всі цінності природа (таким є, зрештою, самий марксизм) незмінна. Трактуючи людину тільки за «лябораторний препарат» для скальпеля своєї діялєктики, вихолощуючи в ній усі духові творчі первні — він тільки й може випускати її зо свойого «операційного столу» у світ однобоким примітивом, варваром! А примітив ніколи не здібний творити будуючих вартостей. В кращому випадку він їх тільки споживає; в гіршому, ще й руйнує створене іншими. Практика московського большевизму дає цьому твердженні невичерпальний реєстр застрашаючих прикладів!
Комунізм (большевизм) — це не середник розвитку й удосконалення життя; це уроєна самоціль, що їй життя мусить підпорядкуватися до останку. І горе тому, хто зважиться думати, бажати, а тим більше діяти всупереч тій самоцілі! Той у пазурах большевицького варварства буде знищений фізично. Коли ж і врятує себе, то лише за ціну самовідречення, перетворення себе в механізованого «робота» комуністичної системи — без власної душі, волі, розуму, бажань і прагнень. Всіма двигунами його
