ще ворона в руках — ніж орел у небі» — такою є сучасна політична фільософія сталінізму. Ця психольоґія самозбереження вже від років визначає політику Совєтського Союзу. Вона була підставою творення сталінської концепції «соціялізму в одній країні» (у внутрішній політиці); вона також зясовує складні маневри сталінізму в політиці зовнішній.
Коли скоро після опанування влади, большевизм відірвався від народніх мас, а згодом почала творитися глибока прірва між кадрами компартії та її провідною верхівкою — то в останніх роках підпала процесам розкладу й сама ця верхівка. Періодичні «чистки» компартії, терористична ліквідація її «старої ґвардії», розстріли найвищих командантів червоної армії й керівників державно-політичного апарату — ось майже повсякденні явища, що характеризують режим сталінізму. І, що варто підкреслити, ці явища заіснували як певна закономірність саме тоді, коли сталінізм прийняв нову совєтську конституцію, що її деякі наївні чужинці дотепер схильні вважати за «найбільш демократичну у світі»… Як бачимо, до існуючої державно-устроєвої концепції большевизму неможлива підходити з якими будь теоретичними критеріями. Бо вона не більше, як парадокс, створений суперечностям життя й первісної комуністичної доктрини.
Большевизм не спромігся справитися з поставленими теоретичними завданнями й у плані економічному, що був головною підставою для його соціяльного експериментаторства. Найбільш
